Харківський центр незрячих: історія з 2000 року, служба супроводу

Коротко. Архівна сторінка про Харківську міську громадську організацію інвалідів «Соціально-реабілітаційний центр незрячих», створену у 2000 році. Ви дізнаєтеся, як колишні учні школи-інтернату для сліпих дітей організували в Харкові безкоштовне навчання роботі на комп'ютері, бібліотеку і службу супроводу незрячих. Ця організація стала засновником «Магазину для незрячих», тому її історія — це й наша історія.

Сьогодні. Центр не працює від початку повномасштабної війни: поруч із будівлею стався вибух, приміщення сильно постраждало.

Текст описує події 2000–2014 років за матеріалами організації. Він не означає, що описані послуги надаються зараз.

Як з'явився центр незрячих

Організацію створили у 2000 році колишні учні Харківської школи-інтернату для сліпих дітей імені В. Г. Короленка. Це були люди, які вже здобули вищу освіту й роботу і вирішили допомогти тим, хто щороку втрачав зір.

Головною проблемою засновники вважали низьку конкурентоспроможність сліпих людей на ринку праці та складність їхньої повноцінної інтеграції в суспільство.

Їхня ідея — відкрити в кожному великому місті реабілітаційний центр, де і люди, які втратили зір у дорослому віці, і випускники шкіл-інтернатів могли б отримати:

Психологічну допомогу і консультації юриста.
Навчання орієнтування з тростиною для самостійного пересування.
Навчання роботі на комп'ютері зі спеціальними голосовими програмами.
Доступ до бібліотеки — насамперед навчальної й наукової літератури — та до фонотеки.

Ідею підтримали керівництво Українського товариства сліпих (УТОС) і місцева влада, проте до реального фінансування таких центрів було далеко. Тоді за порадою Світлани Олександрівни Горбунової-Рубан, на той час начальниці управління соціального захисту Харківської міськради, ініціативна група заснувала громадську організацію, яка працювала б у тісній співпраці з УТОС та органами місцевої влади.

Перші кроки і команда 2000 року

Молоду організацію підтримали:

Владислав Миколайович Більчич — голова президії УТОС;
Михайло Миколайович Лазарєв — генеральний директор Харківського УВО «Електросвітло» УТОС;
Олександр Якович Тимченко — директор УВП-3 ХУВО «Електросвітло» УТОС;
Сергій Семенович Долбня — голова Харківської обласної організації УТОС.

Приміщенням стала колишня їдальня гуртожитку трамвайно-тролейбусного управління. Спільними зусиллями членів організації і підприємств УТОС там зробили косметичний ремонт, прорубали окремий вхід, зварили сходи і змайстрували величезний стіл.

Команда центру 2000 року: Сергій Москалець, Євген Міцук, Олександр Носов, Віталій Сухар, Микола Дубов.

Того ж року запрацювали юридична консультація для незрячих і курси роботи на комп'ютері з голосовими програмами. Перші комп'ютери члени організації принесли з дому, а за кошти міського бюджету придбали лазерний принтер і телефонний апарат. Усі послуги були безкоштовні.

Проєкт Світового банку і навчання роботі на комп'ютері

У 2001 році організація взяла участь у конкурсі інноваційних ідей Світового банку. На фінальній презентації в Києві проєкт представляли Сергій Москалець, Олександр Носов і Олена Москалець. Він став одним із трьох переможців у соціальній сфері й отримав фінансування — 11 200 доларів США.

Кошти спрямували на шість сучасних комп'ютерів, сканер для бібліотеки навчальної літератури та оплату роботи людей з інвалідністю, які втілювали проєкт. Тепер можна було навчати не поодинці, а групами: улітку 2001 року в черзі на навчання стояло 186 людей з порушеннями зору.

Групи за рівнем. Заняття 2–3 рази на тиждень, курс — від двох до чотирьох місяців залежно від рівня групи.
Клавіатурний тренажер. Щоб освоїти клавіатуру, учні самостійно займалися з програмою, яку спеціально написав незрячий програміст.
Що вміли випускники. Розуміли будову комп'ютера і файлову систему, працювали з файлами, папками й архівами, редагували документи в офісних програмах і самі сканували друковані підручники в зручний електронний формат.
Самостійна робота. Незрячі студенти могли працювати в центрі на комп'ютері зі сканером і принтером та користуватися бібліотекою навчальної, наукової, довідкової й енциклопедичної літератури.

Заняття не припинялися навіть узимку, коли через погане опалення вода в чайнику вкривалася кригою: учні вдягали шапки, рукавичку на одну руку і грілися гарячим чаєм.

За словами організації, Світовий банк оцінив її досвід як унікальний. Центр відвідала делегація урядовців Кабінету Міністрів України, Харківської облдержадміністрації та Світового банку на чолі з Лукою Барбоне.

Робота центру після 2001 року

З 2000 року організація брала участь у конкурсах Харківської міської ради на фінансування соціальних проєктів і виконання соціальних замовлень. Завдяки цьому, а також небайдужим меценатам і підприємцям, центр і далі безкоштовно допомагав незрячим.

Не лише в приміщенні центру. Робота велася також у первинних організаціях УТОС і в Харківській гімназії-інтернаті для сліпих дітей імені В. Г. Короленка.
Громадська участь. Представники організації брали участь у круглих столах, семінарах і нарадах, у роботі Єдиної соціальної мережі Харкова. Керівник входив до дорадчих органів і комісій міськради, регіонального Фонду соціального захисту інвалідів, Національної Асамблеї інвалідів.
Увага медіа. За даними організації, про неї вийшло близько сотні теле- і радіосюжетів та сотні публікацій у пресі, а центр відвідали десятки делегацій.

Керівника організації Сергія Дмитровича Москальця та членів організації неодноразово відзначали грамотами органів влади й самоврядування та урядовими нагородами.

У 2004 році Сергій Москалець у складі делегації працівників соціальної сфери й медицини Харківської та Хмельницької областей вивчав роботу соціальних служб Швеції — у муніципальних установах і громадських організаціях Естерсунда і Стокгольма. Поїздку профінансував Український фонд соціальних інвестицій, створений за участю Світового банку і Кабінету Міністрів України.

Служба супроводу незрячих у Харкові

У 2008 році центр запропонував створити в Харкові службу супроводу людей з порушеннями зору і залучити до неї безробітних, які стоять на обліку в службі зайнятості. Проєкт утілили разом із районними центрами зайнятості та Харківською міською радою.

Для підготовки асистентів-супроводжувачів працівники центру розробили методичну інструкцію і поширювали досвід в інших регіонах. За даними центру, станом на 2014 рік така служба працювала в шести регіонах, ще два готувалися до її запуску, а в Харкові щодня на маршрути з незрячими виходили до 50 соціальних працівників-супроводжувачів.

Чим допомагав супроводжувач

Безпечні поїздки. Самостійна поїздка для незрячої людини — це стрес і ризик травми, а перехід дороги, за словами самих незрячих, — лотерея, і далеко не безпрограшна.
Нові маршрути. Під час вступу до вишу чи переходу на нову роботу супроводжувач допомагав знайти орієнтири, щоб далі людина долала маршрут самостійно з тростиною.
Покупки. Особливо одяг і взуття: супроводжувач допомагав знайти товар, чесно оцінити, як річ сидить, і підібрати аксесуари потрібного кольору.
Справи в установах. Людям, які нещодавно втратили зір, допомагали з походами по інстанціях, зокрема для встановлення групи інвалідності.

Центр не вимагав заяв, довідок і договорів: якщо людина звернулася, значить, допомога їй потрібна. Супровід отримували й люди без оформленої групи інвалідності, зокрема пенсіонери, а також незрячі гості міста, які заздалегідь замовили послугу.

Громадські роботи і допомога відділам субсидій

Спираючись на досвід співпраці зі службою зайнятості, у 2009 році на прохання департаментів Харківської міськради центр організував ще й громадські роботи з благоустрою: прибирання сміттєзвалищ, обрізування дерев, фарбування дитячих майданчиків тощо.

З 2011 року центр направляв безробітних на допомогу районним відділам субсидій: вони допомагали людям похилого віку та людям з порушеннями зору заповнювати заяви й готувати документи.